6 лютого 1958 року в уже закритому мюнхенському аеропорту Flughafen München-Riem сталася масштабна авіакатастрофа. Внаслідок неї загинула більшість пасажирів. Трагедія ознаменувала поворотний момент у післявоєнних британсько-німецьких відносинах. Докладніше читайте далі на munichfuture.
Футболісти на борту
Рейс 609 British European Airways мав зупинку в Мюнхені, прямуючи з Белграда до Манчестера. Серед пасажирів були футболісти та персонал англійського клубу «Манчестер Юнайтед». Одна з найталановитіших команд прагнула вибороти третій чемпіонський титул поспіль. Крім того, футболісти брали участь у Лізі чемпіонів УЄФА. У цьому престижному турнірі виборюють титул чемпіона найкращі клуби Європи.
У чвертьфіналі 1958 року спортсмени перемогли сербський клуб «Црвена Звезда» у двох матчах, останній із них проходив у Белграді. «Манчестер Юнайтед» мав обмаль часу на повернення до Манчестера, тому зафрахтував поршневий авіалайнер British European Airways «Elizabethan Class» Airspeed Ambassador. Крім гравців і тренерів клубу, на борту перебували журналісти та вболівальники. Термінова потреба повернутися додому призвела до фатальних наслідків.
Дві невдалі спроби зльоту
Політ до Мюнхена обійшовся без пригод, окрім як невеликої затримки, оскільки гравець Джонні Беррі загубив паспорт у Белграді. У мюнхенському аеропорту Flughafen München-Riem літак дозаправили, після чого він провів на землі понад годину і отримав дозвіл вилетіти в Манчестер о 14:19.
Через дивний звук двигунів екіпаж літака відмовився від першої спроби зльоту. Оскільки дозвіл на відліт мав закінчитися о 14:31, пілоти ще мали час на другу спробу. Зліт довелося припинити, оскільки двигуни почали «надмірно прискорюватися». Літак повернувся до будівлі терміналу.
Фінальний зліт
Поки пасажири очікували на політ у терміналі, пілоти обмірковували свої подальші дії. У цей час почався сильний сніг. Попри несприятливі погодні умови, пасажирів запросили до літака через 15 хвилин.
Пілоти злетіли за хвилину до закінчення терміну дії дозволу на відліт – о 15:03. Під час набирання швидкості літак розганявся по слякоті. Це призвело до смертоносного парадоксу швидкості: він рухався занадто швидко, щоби перервати зліт, але й надто повільно, щоби відірватися від землі.
Опір через сльоту спричинив коливання швидкості, а не потрібне зростання. Літак не зміг відірватися від землі до того часу, як дійшов до кінця злітної смуги. Спочатку він врізався в паркан, а тоді – будинок, який загорівся. Мешканці встигли вибігти, а от пасажирам пощастило менше. 23 із 44 осіб (38 пасажирів і 6 членів екіпажу) загинули. Серед загиблих було 8 гравців «Манчестера Юнайтед», серед яких півзахисник Данкан Едвардс.
Відновлення команди
Крім величезних людських жертв, аварія майже повністю знищила одну з найталановитіших футбольних команд. Серед фанатів були побоювання, що клуб «Манчестер Юнайтед» закриється. Чимало гравців, які вижили, отримали серйозні травми, які поставили хрест на великому спорті.
24-річний Джекі Бланчфлауер пережив переломи кісток таза, рук і ніг, травмував нирки, а його праву руку майже відірвало. Він хотів повернутися у футбол, але так і не відновився повністю. Надалі Джекі багато разів міняв місце роботи, проте йому постійно не щастило. Певний час він керував магазином із солодощами й газетами, але не витримав конкуренцію із сусіднім супермаркетом. Згодом влаштувався букмекером, але через холодну зиму 1963 року змагання скасували, тож Джекі залишився без роботи. У 1967 році він відкрив паб, а вже через два тижні після відкриття водіїв почали активно перевіряти алкотестерами, через що скоротилися продажі алкоголю. У 1976 році його скоротили з посади в друкарні. Деякий час спортсмен навіть пробував свої сили в бухгалтерії.
Однак були й ті, хто одужав і продовжив грати в команді. Наприклад, Боббі Чарльтон травмував голову, але доволі швидко відновився і повернувся до гри. Він став лідером оновленого «Манчестера Юнайтед» і двічі привів команду до перемоги. Альберт Скенлон, попри переломи черепа й ноги, а також пошкоджені нирки, зіграв за «Манчестер Юнайтед» ще 2 сезони, а тоді перейшов у «Ньюкасл Юнайтед». Після завершення футбольної кар’єри працював на заводі.
Денніс Вайоллет відіграв після трагедії ще 4 сезони за «Манчестер Юнайтед», потім 8 років працював у менш відомих клубах. У 1974-му він переїхав до США, де став тренером. Білл Фоулкс отримав незначні травми й відіграв за «Манчестер Юнайтед» 688 матчів, після чого також працював тренером.
Цікаво, що футболіст Джонні Беррі провів після аварії 2 місяці в комі. Про те, що сталося, він не пам’ятав. Про трагедію Беррі дізнався випадково, переглядаючи на лікарняному ліжку газету. Через великі травми він залишив футбол і зайнявся бізнесом.
18-річного Кенні Морганса випадково знайшли через 5 годин після завершення пошуково-рятувальної операції. Проте він не зміг грати, як раніше, і залишив команду. Згодом Морганс влаштувався помічником у пабі й на кораблі. Тренер Метт Басбі 2 місяці пролежав у лікарні, але таки повернувся у футбол. У 1968-му він привів «Манчестер Юнайтед» до перемоги в Лізі чемпіонів УЄФА.
Розслідування
Відразу після трагедії її причиною була названа помилка пілота, однак подальше розслідування довело, що катастрофу спричинила снігова каша, через яку літак не набрав потрібну швидкість.
Літаки з традиційними хвостовими шасі були більш стійкі до слякоті, оскільки шасі розміщувалося відносно центру ваги. А от нові моделі (серед яких і літак Airspeed Ambassador, що здійснював політ), із 3-колісними носовими шасі та основними колесами позаду центру ваги були більш вразливі до снігової каші. Аварія змотивувала встановити обмеження на максимально допустиму кількість сльоти на злітно-посадкових смугах.
Попри висновки розслідування, керівництво аеропорту звинуватило в аварії капітана Тейна – єдиного пілота, який вижив. На нього був поданий позов до суду. Зокрема, керівництво заявило, що Тейн не прибрав лід із крил літака перед зльотом, що начебто посприяло катастрофі. Приводом до цього звинувачення було фото літака перед зльотом, опубліковане в кількох газетах. На світлині начебто було видно сніг на верхній поверхні крил. Однак ефект «снігу» виник через те, що опубліковані фотографії друкувалися з копії негатива (зображення на світлочутливій плівці).
Судовий розгляд тривав до 1968 року, поки не були зняті всі звинувачення з Тейна. Пілота звільнили з British European Airways невдовзі після катастрофи, після чого він повернувся на свою птахоферму в Беркширі. У 1975-му Тейн помер від серцевого нападу, у віці 53 роки.
Дипломатичні зміни
У книзі Джона Рамсдена Don’t Mention The War: The British and the Germans since 1890 («Не згадуй про війну: Британці та німці з 1890 року») детально описаний важливий дипломатичний аспект після катастрофи. Ті, хто вижив, переглянули своє упереджене ставлення до Німеччини.
Якщо раніше Мюнхен, як і решта німецьких міст, асоціювався з Гітлером та нацистами, то після катастрофи чимало британців почали говорити про гостинність німців. Про тих, хто вижив, піклувалися саме німці. Катастрофа покращила британсько-німецькі відносини.
