Коли потрапляєш до Мюнхена, можна легко забути, що тут живуть люди, які тягнуть із собою цілі історії, традиції, пісні й віру. Українська греко-католицька парафія Покрову Пресвятої Богородиці та св. Андрія Первозванного (Kirche Maria Schutz und St. Andreas) є саме такою. Це місце, де звучить рідна мова, де діти вчаться української пісні, а літургія поєднує віру, символи й музику, такі знайомі з дому. Крім того, це катедра Апостольського Екзархату в Німеччині та Скандинавії, яка обслуговує українських греко-католиків не лише в Баварії, а й у різних куточках країни й за її межами. Тут збираються ті, хто тягнеться до коренів, хто хоче зберегти культуру та мову, і ті, хто шукає духовну підтримку далеко від рідних місць. Далі на munichfuture.
У цій статті дізнаєтеся, як виникла ця громада у Мюнхені, як вигляд має катедра, що та як тут роблять люди, щоб підтримати свою віру та культуру, і чому це важливо навіть для тих, хто до церкви, не ходить дуже часто.
Історія та формування громади
Українці з’явилися в Мюнхені ще після Другої світової війни. Тоді до міста приїхали тисячі людей, переважно так звані DP (displaced persons), тобто переміщені особи, які не могли або не хотіли повертатися до Радянського Союзу. Для них Мюнхен став тимчасовим місцем прихистку, хоча для багатьох і постійним. Саме тоді почали формуватися перші осередки українського життя: школи, культурні товариства, церковні громади.
На початках греко-католики збиралися на богослужіння у звичайних залах чи приватних квартирах. Священники, які опинилися на еміграції разом із людьми, служили літургії буквально «в польових умовах». Але навіть у таких обставинах у центрі залишалася українська традиція – спів, ікони, рідна мова. Дуже швидко стало зрозуміло, що тимчасові приміщення не можуть замінити справжнього храму.
У 1940-1950 роках українська громада в Мюнхені зростала завдяки новим хвилям переселенців. Приїжджали студенти, науковці, діячі культури, а пізніше ще й трудові мігранти. Кожна нова хвиля робила громаду більшою й різноманітною. Потреба в окремій церкві тільки посилювалася.
У 1959 році було засновано Апостольський екзархат для українців греко-католиків у Німеччині та Скандинавії. Це дало українській громаді офіційне визнання та власного єпископа. Проте українська громада в Мюнхені досі не мала власного храму. Вони використовували різні католицькі церкви міста для богослужінь. Лише в 1974 році, завдяки підтримці німецької церкви та уряду, українці отримали дозвіл на спорудження власного храму.
Архітектура і внутрішнє оздоблення
Спеціальне будівництво спроєктував Ервін Шляйх. Він хотів усе відтворити в простому, сучасному стилі конструктивізму, але поважаючи візантійську традицію. Завершення відбулося в 1976 році, коли собор офіційно освятили. І хоча багато інформації про архітектуру храму в мережі немає, проте, якщо поглянути на неї, то можна зрозуміти багато речей. Катедра Покрови Пресвятої Богородиці та святого Андрія Первозванного в Мюнхені зовні має стриманий вигляд і не видає одразу, що це український храм. Фасад, здається, цілісно баварським: прості декоративні елементи, витягнуті вікна та цегляні стіни, що поєднують функціональність із місцевим архітектурним стилем того часу. Коли заходиш всередину, одразу відчуваєш український дух. У центрі уваги – іконостас, який відокремлює вівтар від основного простору та створює характерну для обряду атмосферу. Ікони виконані у класичному візантійському стилі: золотий фон, витончені лики святих, яскраві кольори. Над престолом розташовані лампади, що тихо мерехтять і додають молитовного настрою. Настінні розписи собору походять від художника та поета Святослава Гординського, який заснував Українську спілку образотворчих художників у Мюнхені в 1947 році, після втечі від сталінських репресій.
Цікавий факт: пам’ятні писання українською та німецькою мовами були замуровані у фундамент, а на урочисту літургію освячення церкви прийшли понад 800 вірян з усіх регіонів Німеччини, а також з Австрії, Франції та Бельгії.
Літургійне життя та традиції громади
Катедра Покрови Пресвятої Богородиці та святого Андрія Первозванного у Мюнхені є центром духовного та культурного життя українців греко-католиків у регіоні. УГКЦ проводить богослужіння за візантійським обрядом, де основною мовою є українська, а іноді також використовується церковнослов’янська чи німецька, щоб усі парафіяни могли брати участь у літургії та почуватися вдома.
Найважливіші події річного циклу – великі свята: Різдво, Великдень, Покрова та день святого Андрія Первозванного. Під час Великодня проводяться нічні літургії, освячуються пасхальні кошики, а після служби відбуваються спільні святкування, які об’єднують парафіян різного віку та поколінь. Різдвяні богослужіння супроводжуються колядками, вертепами та святковими виступами дітей, що допомагає передавати традиції молодшому поколінню та створює відчуття спільної родини.
Для дітей і молоді організовані заняття у недільній школі, де вони знайомляться з українською мовою, релігійними звичаями, історією церкви та українською культурою загалом. Крім того, у катедрі проводяться освітні та культурні заходи: майстеркласи з українського мистецтва, зустрічі з українськими письменниками, літературні вечори, концерти та виставки.
Характерною рисою богослужінь у катедрі є хоровий спів без музичних інструментів, що є традиційною практикою візантійського обряду. Хор виконує давні церковні наспіви, а також сучасні українські твори для церковного хору, створюючи неповторну атмосферу духовності та єдності громади.
Катедра виконує також функції культурного центру: після великих свят парафіяни організовують спільні зустрічі, обговорюють новини громади, знайомляться з новими членами, зокрема студентами та біженцями з України. Тут регулярно проводяться святкування національних і релігійних подій, збори для молоді та дорослих, зустрічі українських митців і творчих спільнот. Така діяльність допомагає підтримувати українську ідентичність, сприяє інтеграції громади у німецьке суспільство та водночас зберігає духовні й культурні традиції українців у діаспорі.
Культурний, соціальний та освітній внесок громади
Українська греко-католицька катедра в Мюнхені давно стала справжнім осередком життя громади. Тут збираються не тільки на молитву, а й щоб відчути плече земляка, підтримати одне одного й разом зберігати українську ідентичність.
Після початку повномасштабної війни роль катедри ще більше зросла. При храмі організовують збір допомоги для України, співпрацюють з благодійними фондами, а також із місцевими ініціативами, що підтримують біженців. Це місце стало для багатьох українців першим «портом приходу» в новому місті: тут можна не лише помолитися, а й отримати пораду, інформацію чи навіть практичну допомогу. Громада активно інтегрується в німецьке суспільство, зберігаючи водночас власні традиції. Важливу роль у цьому відіграють святкування, на які збираються сотні людей.
Освітній аспект також присутній, хоча не завжди у формі класичних шкіл. Діти й молодь долучаються до життя громади через недільні заняття, спільні заходи та участь у хорі. Для багатьох це можливість почути й практикувати українську мову, вивчати традиції та краще розуміти своє коріння. Така «жива школа» інтегрує наступне покоління в культурний простір, навіть якщо вони виросли далеко від України.
Джерела:
