Скандал з казино Bavaria став важливою політичною подією у Мюнхені. Він розгорнувся після рішення Баварського Ландтагу у 1955-1962 роках видати ліцензії на казино приватним особам. Але саме це призвело до численних звинувачень у корупції та сильно підкосило партію Баварії, яка в результаті втратила своє місце в Ландтазі в 1966 році. Далі на munichfuture.eu.
Передумови конфлікту
На виборах у грудні 1946 року основними політичними силами в Баварії стали Християнсько-соціальний союз (CSU) та Соціал-демократична партія Німеччини (SPD), які здобули 52,3% і 28,6% голосів відповідно. Партія Баварії (BP) була заснована в 1946 році, але для участі у виборах отримала дозвіл лише у 1948 році від американської окупаційної влади. Складена з прихильників незалежності Баварії та монархістів, партія здобула популярність серед консервативних виборців, що підтримували CSU. А на наступних виборах у 1950 році здобула 17,9% голосів, що дозволило їй потрапити до Ландтагу, в той час, як підтримка CSU знизилася до 27,4%, а SPD залишилася на рівні 28%.
Після виборів 1954 року Вільгельм Гогнер від SPD вдруге став прем’єр-міністром Баварії. Саме так сформувалась чотиристороння коаліція проти CSU. До речі, CSU з 38% голосів стала єдиною опозиційною партією. А Гогнер залишився єдиним прем’єр-міністром Баварії після Другої світової війни, який до Християнсько-соціального союзу не належав.
Початок скандалу
21 квітня 1955 року парламент, під тиском BP, ухвалив закон про надання ліцензій на казино. Відкрилися азартні клуби в Бад-Кіссінгені, Бад-Райхенгаллі, Гарміш-Партенкірхені та Бад-Віссе. Виникли чутки про хабарництво, зокрема щодо надання ліцензії Сімону Гембікі для казино в Бад-Кіссінгені. Комісія під головуванням Алоїса Гундгамера (CSU) розпочала розслідування, оскільки такі високопосадовці чотиристоронньої коаліції, як-от міністр внутрішніх справ Август Гейслгорінгер (BP) і міністр сільського господарства Йозеф Баумгартнер (BP), були пов’язані з обвинуваченнями. Однак комісія не знайшла доказів правопорушень, тому уряд Гогнера виправдав Гейслгорінгера, відстоявши його честь у судових позовах за наклеп.
Питання, які поставила комісія під керівництвом CSU, викликали сумніви щодо чесності Баумгартнера та Гейслгорінгера, навіть якщо більшість їхніх заяв були підтверджені. Рудольф Ганауер (CSU) запитав, чи має Баумгартнер особисті зв’язки із заявниками, на що той заперечив. Однак усі знали про його дружбу з Августом Фрейзенером, колишнім м’ясником і азартним гравцем з Гмюнда, який роками лобіював ліцензії на казино. Хоча Фрейзенер був дискваліфікований через попередній вирок, його зять успішно отримав ліцензію для казино в Бад-Райхенгаллі за його порадою. Гундгамер також розкрив, що Гейслгорінгер отримав звіти від Баварського офісу захисту конституції, де говорилося, що Гембікі – брехун і шахрай. Тож коли Гундгаммер запитав, чи знав про це Гейслгорінгер, той відповів, що це лише чутки. Після слухань CSU продовжувала пошуки компрометувальних матеріалів і ставила питання в пресі, закликаючи вигнати партію Баварії з уряду. Це призвело до того, що фракція опинилася в центрі уваги через звинувачення в хабарництві та корупції. А це, звісно, загрожувало коаліції в цілому.
8 жовтня 1957 року Вільгельм Гьогнер подав у відставку з посади прем’єр-міністра разом зі своїм урядом. Всього через вісім днів Ганс Зейдель (CSU) став новим прем’єр-міністром, отримавши підтримку коаліції CSU, Вільної демократичної партії (FDP) та Всеоб’єднаного блоку/Ліги вигнанців та позбавлених прав (GB/BHE). Саме тоді партії SPD та партія Баварії перейшли в опозицію.
Уряд Зейделя
Після парламентських виборів 1958 року CSU значно посилила свої позиції, зміцнивши контроль над керівною спілкою. Їхній успіх на виборах викликав сумніви щодо того, чи не була CSU ініціатором скандалу для повернення контролю над Ландтагом, оскільки конфлікт навколо партії Баварії продовжував набирати обертів.
У 1959 році Фрейзенер надав тодішньому генеральному секретарю CSU Фрідріху Цімерману докази хабарів, виплачених міністру партії Баварії. Пізніше стало відомо, що Цімерман уклав таємну угоду з Фрейзенером, пообіцявши йому доступ до додаткових ліцензій в обмін на співпрацю. У той час співзасновник CSU Йозеф Мюллер кілька місяців тримав письмові свідчення Фрейзенера в секреті. Після указу про об’єднання казино в Бад-Віссе і Гарміш-Партенкірхені лобістська група, пов’язана з Фрейзенером, отримала компенсацію за свої акції від уряду.
Судові процеси 1959 року
Після того, як Фрейзенер отримав свою виплату, його письмові свідчення потрапили до прокуратури, і були висунуті обвинувачення проти Баумгартнера та Гейслгорінгера за неправдиві покази під час парламентських слухань. Квитанції про ймовірні хабарі, що були представлені як докази, спочатку були визнані підробленими експертами з почерку, але пізніше суд визнав їх автентичними. Під час процесу в Земельному суді Мюнхена і Баумгартнер і Гейслгорінгер з’явилися перед судом як шановані фігури партії Баварії.
Стало відомо, що Баумгартнер отримав 2 900 марок між 1953 і 1954 роками, і що він мав тривалі бізнесові та родинні зв’язки з Фрейзенером, що суперечило його попереднім заявам. Водночас Гейслгорінгер, який стверджував, що не мав жодної негативної інформації про Гембікі, насправді знав, що той, єврей, та був засуджений за втечу з нацистської Німеччини у 1938 році. Це вважалося кримінальним злочином. Також Макс Клотц, колишній заступник лідера партії Баварії, був звинувачений в отриманні 24 000 марок від Фрейзенера. А Франц Мішель, колишній депутат від CSU, спочатку заперечував обмін письмовою кореспонденцією з Густавусом щодо ліцензій, але це було спростовано після надання копій листів у суді. Крім того, він отримав чек на суму 50 000 марок від лобістів азартних ігор за участь у розробці першої версії законопроєкту про азартні ігри.
Чим усе закінчилося?
8 серпня 1959 року суд виніс вирок кільком фігурантам справи про казино. Йозефа Баумгартнера, колишнього лідера партії Баварії, засудили до двох років ув’язнення, а Макса Клотца – до двох років і дев’яти місяців. У той час колишній міністр внутрішніх справ Георгій Гейслгорінгер отримав 15 місяців ув’язнення за давання неправдивих свідчень перед парламентською комісією, хоча звинувачення в хабарництві з нього зняли. Франц Мішель отримав два роки тюрми, а Карл Фрейзенер – 22 місяці. 10 серпня 1959 року в газеті Süddeutsche Zeitung опублікували заголовок: «Драконівські покарання у справі про казино». Колишній прем’єр-міністр та генпрокурор Ганс Егард пізніше охарактеризував ці вироки як «варварські», підкресливши, що політки мали б визнати свою неуважність, а не карати за це. Генсек CSU Фрідріх Цімерман отримав м’який вирок – чотири місяці ув’язнення, після того як стало відомо про його взаємини з Фрейзенером. Пізніше постанову Цімерману було скасовано, проте не можна було заперечувати його винуватість, хоча суд визнав, що знизити його відповідальність допомогли проблеми зі здоров’ям.
Досі точний контекст скандалу залишається сповненим сумнівів. Після смерті Гейслгорінгера судовий процес так і не завершили. Багато політичних аналітиків вважають, що конфлікт став частиною боротьби CSU за відновлення контролю над Баварським парламентом.
Джерела:
