На Нойгаузерштрасе, серед сучасних магазинів і шумних кав’ярень колись стояв один із головних монастирів міста. Саме тут, наприкінці 13 століття, оселилися ченці-августинці. Їхній монастир швидко став важливим духовним осередком, але на цьому його роль не закінчилася. Августинці ще й створили пиво, бренд якого на сьогодні дуже відомий. Йдеться про Augustiner – пивоварню, що вважається найстарішою в Мюнхені. Тобто історія цього місця не лише про молитви та тишу в келіях, а ще й про роботу на місто, нові традиції та навіть про пивні гурти на Октоберфесті. Далі на munichfuture.
У цій статті ми розберемо, як виник і розвивався Augustinerkloster, чим він був для городян, який вигляд мала його архітектура та яку спадщину монастир залишив по собі.
Заснування й середньовічний розвиток
Мюнхен кінця 13 століття – це про кам’яні мури, вузькі вулиці, жваві ринки та запах свіжоспеченого хліба й смоли з кузень. У такій атмосфері 1294 року сюди прийшли августинці. І збудували на тодішній Neuhauser Gasse (нині Нойгаузерштрасе) монастир. Він швидко став важливим місцем не лише для духовного, а й для повсякденного життя городян. Августинці були не просто монахами, які проводили час у молитвах. Вони займалися освітою, вели господарство, опікувалися бідними та хворими. Їхній монастир поступово став одним із духовних центрів Мюнхена. Для городян це було місце, де можна було знайти пораду, допомогу і, що важливо в ті часи, відчуття стабільності.
А ще августинці виявилися чудовими господарями. Щоб утримувати помешкання й підтримувати свою діяльність, вони почали варити пиво. Перша письмова згадка про монастирську пивоварню датується 1328 роком. Спочатку це була невелика справа, але з часом саме пиво стало важливим джерелом доходу. Для мешканців міста воно ще й було безпечнішою альтернативою до часто забрудненої питної води.
Духовне, соціальне й економічне життя монастиря
Життя в середньовічному монастирі було строго впорядковане. Августинці дотримувалися правила святого Августина, яке поєднувало молитву з активною працею. День починався й закінчувався богослужінням. Між цим монахи не лише працювали фізично, а й займалися освітою: читали, переписували книги та навчали молодь. Важливе місце посідала й допомога нужденним. Для багатьох мюнхенців монастир став чи не єдиним місцем, де можна було отримати милосердя й підтримку.
Соціальна роль монастиря виходила далеко за її мури. При монастирі діяли шпиталі для бідних і хворих, роздавали їжу, давали прихисток мандрівникам. Августинці підтримували тісний зв’язок із владою, особливо з династією Віттельсбахів, яка керувала Баварією. Віттельсбахи бачили в монастирі не лише духовний осередок, а й союзника у справі стабільності міста. Тож підтримка від правителів сприяла розвитку помешкання та зміцнювала її авторитет серед городян.
Але духовність і благодійність потребували матеріальної основи. І тут у гру вступала економіка. Найбільшим джерелом доходів якраз і стала знаменита пивоварня. Вона не тільки забезпечувала монахів і містян якісним напоєм, а й приносила гроші для утримання монастиря та фінансування його соціальних програм. Окрім пива, монастир володів землею, займався сільським господарством і навіть брав участь у торгівлі.
Архітектура, перебудови та матеріальна спадщина
Якщо подивитися на те, що сьогодні стоїть на Нойгаузерштрасе, важко уявити, що колись тут височіла одна з найважливіших середньовічних церков міста. Основний костел августинців був зведений як готична базиліка з типовою для регіону цегляною кладкою. Це був просторий, монументальний сакральний простір. До появи Фрауенкірхе він навіть вважався найбільшою церковною спорудою Мюнхена.
На початку 17 століття (1618-1621 роки) храм зазнав значних змін: його «барокізували». Тобто до готичного каркаса додали барокові елементи інтер’єру й архітектурні прикраси. За джерелами, перебудову здійснював майстерний Вайт Шмідт за планами ремісничих традицій того часу. Це надало будівлі більш декоративного, «модного» для тієї епохи вигляду.
Після секуляризації 1803 року монастир втратив свою релігійну функцію, адже його приміщення позбавили святості. Частину споруд переоблаштували під міські потреби. До прикладу, церковний простір тимчасово використовували як митну залу (Mauthalle), у монастирських корпусах з’явилися адміністративні й торгові приміщення. Згодом частина комплексу стала службовою будівлею для поліції та комерційних закладів.
На початку 20 століття архітектор Теодор Фішер виконав низку адаптаційних перебудов. У колишньому нефі облаштували «Білу залу» (Weißer Saal), а на східному боці зробили нову східчасту композицію, яка поєднувала рівні й перетворювала частину споруди на громадський простір і торгові приміщення. Ці втручання змінили внутрішні планування, але зберегли масивні зовнішні контури готичної базиліки.
Під час Другої світової війни комплекс зазнав серйозних руйнувань (основні пошкодження – 1943-1944 роки). Післявоєнна реставрація й відновлення мали кілька етапів. У 1962-1964 роках реставратор Ервін Шляйх відновив частину будинку та адаптував споруду під нове культурне призначення. Тут розмістили Німецький музей мисливства й рибальства (Deutsches Jagd- und Fischereimuseum) та інші публічні заклади.
Отже, матеріальна спадщина монастиря – це не лише стіни й склепіння. Тут збереглися сліди різних епох: готичні контури фасаду, барокове тинькування й декоративні рішення 17 століття, сліди перебудов Фішера початку 20 століття та післявоєнні реставраційні пластики. Сьогодні комплекс функціонує як поєднання культурних, громадських та комерційних просторів (музей, офіси, крамниці, частина приміщень поліції). І це дозволяє будівлі залишатися «живим» фрагментом міської історії.
Пиво, культура й туристичний інтерес
Закриття монастиря у 1803 році не знищило його спадщину. Найживучішою виявилася пивоварня, у якій з 14 століття варили пиво для братії та містян. Після секуляризації вона стала основою бренду Augustiner-Bräu. У 19 столітті броварню модернізували. Вона вийшла на ринок офіційно й згодом стала найстарішою мюнхенською пивоварнею, яку й досі вважають «домашньою». На Октоберфесті пиво Augustiner подають із дерев’яних бочок – для багатьох це справжній символ свята.
Сліди монастиря й сьогодні видно в центрі Мюнхена. У 2013 році поруч із Марієнплац відкрився ресторан Klosterwirt, що нагадує про давні традиції гостинності. А численні пивні садки та паби Augustiner, зокрема легендарний Augustiner-Keller, стали улюбленими місцями відпочинку містян і туристів.
До речі, у пивоварні збереглася частина середньовічного обладнання та технологій, які використовувалися ще в 14-15 століттях (можна побачити в музеї Augustiner Bräu). А рецептура пива постійно коригувалася відповідно до сучасних норм якості. Крім того, монастирський комплекс тривалий час контролював землі та ресурси, необхідні для виробництва напою. Тож, за даними архівів, щороку вироблялося кілька тисяч літрів пива. Є навіть припущення, що втричі більше, ніж виготовляла середня пивоварня того часу.
Напій також постачали до двору династії Віттельсбахів, що підвищувало його популярність серед мешканців Мюнхена.
Джерела:
