Їх історія заслуговує додаткового висвітлення. Йдеться про шахтарів Пайсенберга та Хоенпайсенберга, які під час Другої світової війни декілька разів відправлялися у Мюнхен для допомоги. Більше про їх роль та роботу розповість munichfuture.
Німецькі профспілки шахтарів
Розповідаючи про шахтарів, доречно приділити увагу історії профспілок шахтарів у Німеччині. Після закінчення Другої світової війни було засновано об’єднану профспілку IG Mining and Energy.
Передумовою для створення такої організації було запровадження Загального (прусського) закону про гірничу промисловість у 1865 році. Що це означало для шахтарів? Вони стали на юридичному рівні «вільними найманими робітниками».
Наступним кроком стало те, що шахтарі почали самостійно самоорганізовуватися, адже держава більше не була відповідальною за їх життя та умови праці.
Наприклад, у 1912 році у Німеччині понад 860 000 шахтарів належали до таких організацій:
- приблизно 114 000 належали до Старої організації (12,7%);
- близько 78 000 осіб належали до Християнської асоціації шахтарів;
- більш як 50 000 шахтарів були членами різних польських асоціацій;
- трохи більше ніж 3000 шахтарів належали до ліберальних торгових асоціацій;
- більшість шахтарів (72%) не належали до жодної асоціації.
Всі трудові суперечки з початком Першої світової війни припинилися, а після закінчення Другої світової війни вдалося подолати поділ на профспілки завдяки створенню Гірничо-енергетичного промислового союзу.
Виклик шахтарів
У роки Другої світової війни Мюнхен зазнав значних втрат, адже атаки вдень здійснювалися ВПС США (скорочена назва – USAAF), а вночі – Британськими Королівськими ВПС (RAF). У ті часи кількість загиблих та поранених вражала, а ті, кому пощастило вижити, залишалися без даху над головою.
У той період були викликані шахтарі BHS з шахт Peißenberg, Hohenpeißenberg і Peiting. Рішення було обґрунтоване тим, що необхідно було якимось чином контролювати пошкодження.
Масштаб роботи був значним, адже цілі вулиці були завалені, що унеможливлювало будь-який проїзд. Крім розчищення завалів, шахтарі займалися пошуком тих жителів Мюнхена, які ховалися у підвалах. Попри руйнування було чимало людей, родин з дітьми, які залишалися живими, але замкненими у пастці підвалу.
Шахтарі викопували входи, подаючи вцілілим доступ до повітря. Вже далі вони відкопували вихід, рятуючи цих людей.
Що відомо про ті шахти?
Шахти Peißenberg, Hohenpeißenberg і Peiting розташовані у Баварії. Вони відігравали ключову роль у забезпеченні Німеччини вугіллям під час Другої світової війни. Звичайно, внесок шахтарів, які працювали на Peißenberg, Hohenpeißenberg і Peiting, виходив за межі традиційного видобутку палива.
Розташування цих шахт у Баварії було відносно безпечним, орієнтуючись на місця проведення бойових дій. Особливо це відчувалося у порівнянні з тими шахтами, які знаходились на заході Німеччини.
Шахтарі – це люди, які звикли працювати в екстремальних умовах, ризикуючи своїм життям. Їх досвід роботи під землею, фізично складна праця, знання гірничої справи – всі ці навички, здобуті роками, знадобилися для розбору завалів, пошуку та порятунку людей у Мюнхені.
Окрім фізично виснажливої роботи, важливо виділити й емоційну складову. Шахтарі особисто зіштовхувалися з жахливими наслідками бомбардувань, вони бачили людські втрати та страждання. Залишатися байдужим під час всього цього було неможливо.
Історія одного шахтаря
Йдеться про Саймона Хіршвошеля (1917-1998). Це шахтар, якого викликали з шахти Хоенпайсенберга. Після прибуття у Мюнхен, він з колегами відчули жах, людський відчай. Ті емоції на все життя закарбувалися у пам’яті шахтарів, чим вони ділилися з нащадками через багато років.
Дахи будинків, як і самі будівлі, палали. Люди вмирали, були пораненими. Всі розбігалися у пошуках рідних та безпечного місця, якого тоді просто не було. Ті містяни, які ображали Гітлера, були відведені вбік, названі «божевільними».
Саймон Хіршвошель розповів й про те, що шахтарі зобов’язалися нікому та нічого не повідомляти про те, що вони пережили, що бачили. У разі порушення цього зобов’язання, військова сила та бойовий дух були б підірвані. Покарання теж було високим, могло вартувати й життя.
Після побаченого шахтарі були впевнені у єдиному – остаточної перемоги не буде.
Робота на фоні вибухів
Під час перерви, коли шахтарі припиняли ненадовго свою роботу, а будівельне обладнання не працювало, вони чули звуки бомбардування. Вони запам’ятали приглушений, менш гучний звук вибухів у Мюнхені через гравійну рівнину.
Після закінчення зміни шахтарі вже розуміли, які самі міста, у тому числі й Мюнхен, знову зазнали масової атаки. Мюнхен швидко під час війни став містом руїн.
Взимку 1945-1946 років шахтарі працювали ще потужніше. Кожної неділі для Мюнхена та Аугсбурга впроваджувалися спеціальні зміни. Люди мерзли, голодували, їм потрібно було вугілля з Оберленду.
Мрії про відпочинок шахтарів були настільки далекими та недосяжними, як і перемога.
